У статті розглядається виконавська діяльність харківського диригента та бандуриста Г. М. Хоткевича (1877-1938) у становленні і розвитку конструкції xарківської бандури на початку ХХ століття.

В статье расматривается исполнительская деятельность харьковского бандуриста Г. М. Хоткевича (1877-1938) в период становления и развития конструкции харьковской бандури вначале ХХ столетия.

The article is dedicated to the activities of the Kharkiv based bandurist H. M. Khotkevych (1877-1938) in the period of the formation and development of the construction of the Kharkiv bandura in the early XX century.

Актуальність теми полягає в тому що до розгляду притягнутий в перше зібраний достаній матеріал до ґрунтовного опису життєвого та творчого шляху харківського обандуриста Гната Мартиновича Хоткевича. Це дозволяє по новому оцінити його роль у становленні й розвитку бандурного виконавства східної України на початку ХХ століття.

Об’єкт розгляду - виконавська традиція харківської школи гри на бандурі.

Предмет - розгляд діяльність Г. М. Хоткевича у період становлення й розвитку харківської бандури.

Мета роботи - відновити наслідування виконавської традиції харківської школи гри на бандурі на прикладі інформації про виробництво та конструкції бандури в працях Г. М. Хоткевича.

Крім діяльність в різних галузей української культури, особливо у галузі розвитку сучасного кобзарського мистецтва Г. Хоткевич зробив значний вклад в галузі конструкції бандури. На жаль його діяльність в цій галузі не відповідно висвітлено.

Підчас року в Харкові Хоткевич вивчав теорію музики та гру на скрипці у проф. Ільницького в Харкові. [326] Літом він перебував у Деркачах де через дорогу від літної хати купця Михайлова де його мати працювала, жив сліпий кобзар Павло Груша [26; ]. Г. Хоткевич ближче познайомився з талановитим народним скрипалем життям Арсентієм Мовою (Остапенком) який також виявився майстром українських народних інструментів.

Першу свою бандуру Гнат Хоткевич замовив в 1893 р. у сільського майстра народних музичних інструментів - Арсентія Мови (Остапенка). Цей майстер жив у селі Деркачі 14 кілометри від м. Харкова. У Деркачі молодий Хоткевич щороку перебував літом, де його мати працювала домашньою робітницею у харківського купця М. Михайлова.

Коли йому виповнилося 16 років (1893) на власні заощаджені гроші Г. Хоткевич замовив собі бандуру у Арсентія, подібну до тієї на якій грав дядько Павло. На жаль в цей час вже дядько Павло упокоївся і молодий Г. Хоткевич засвоював гру на бандурі майже самотужки, без сторонніх безпосередніх навчателів. "Ймовірно, - як писав він потім у "Споминах", - що к цьому часу, тобто к 1894 року, дядько Павло вже вмер, бо пригадую, що зовсім не знаючи, як настроїти свій новий інструмент, я змушений був доходити всього власним розсудком." [399,С.457] Щоправда, сприяло самонавчанню те, що молодий Г. Хоткевич часто зустрічав кобзарів на вулицях Харкова і у цей час за технікою виконавства сліпих кобзарів він міг спостерігати. Пристосовуючи до вивчення бандури методику яку він засвоїв для вивчення гру на скрипці, за якихось один-два роки, в опануванні бандури він досяг досконалості, яка межувала з віртуозністю.

У той же час в 1894 р. Г. Хоткевич закінчив реальну гімназію і, успішно склавши конкурсні іспити, вступив до технологічного інституту. Про свої студентські роки він згадував: "Це роки посилених університетських занять. Це було основним. А надбудовами були посильне читання, початок літературно-наукової діяльності й музика учня (учився на скрипці), як також музика віртуоза концертанта, - це вже на бандурі, якою я успів не тільки оволодіти, а й розвинути до рівня дуже інтересного інструмента." [399,С.457]

За два роки, уже в 1896 р. маючи лише 18 років, Г. Хоткевич мав свій перший професійний публічний сольний виступ на бандурі у Полтаві. Цей виступ позитивно був описаний в журналі «Літературний Науковий Вістник» [190,С.29]

Перша народна бандура Г. Хоткевича яку зробив майстер А. Мова мала 16 приструнків та 4 басків з дерев’яними кілочками. Струни на цій народній бандурі були кишкові. Кріплення пружин під декою не було.

Про майстра А. Мову Хоткевич писав у поясненні до фотографії де він зображений з дядьком Павлом - …Арсентій Остапенко Мова, бандурний майстер і взагалі талановита людина: він і годинник тобі справить і грамофон, і столяр добрий, і садовик і що хочеш. Цікава людина. […] Першою його бандурою була ота, що видно у мене…) [387,С.186] … Потім роблення бандур зробилося професією Мови, бо усіх людей, що зверталися до мене в цій справі – а зверталися їх сотні – я відсилав до Мови. Колись оце я запитав його – скільки він зробив бандур з моєї легкої руки. Подумав, каже – поверх тисячі. [387,С.181]

Молодий Хоткевич вже в цей час почав думати над удосконалювання та покращення звуку своєї народної бандури. Перше його нововведення було замінити кишкові струни на сталеві струни і він переострунити свою бандуру. Тоненькі сталеві струни були в той час новиною. Їх щойно почали серійно виготовляти в Відні в 1891 р. Незабаром вони з’явилися і стали доступні в Росії, і завоювали популярність у скрипалів.

Перші згадки про використовування металевих струн на скрипці відносяться до 1619 р., але почали виробляти тоненький матеріал для найвищої струни Мі лише в 1870-71 як наслідок застосування винаходів військової техніки під час Франко-Прусської війни. Перші згадки про використовування металевих струн саме на місце найтоншої струни Мі на скрипці зустрічаємо в 1875 р. у Франції де його введення спричинило чимало дискусії. [26а, С.31]

Стальні струни мали переваги над кишковими. Вони були тривкі та стійкі, непохитні та надійні. Кліматичні зміни мало впливали на їх стрій, а це для бандури де були не 4 а 20 струн, було дуже важливе. Сталеві струни рідше також рвалися і не міняли свій стрій під час гри під впливом вологості пальців та погоди а також від голосного удару пальців. Сталеві струни можна було натягнути багато сильніше і зв’язку з цим вони звучали багато голосніше при коливанні. Тембр сталівки був ясніший – сріблястий і відрізнявся різко від теплого мелодичного але тихішого звуку кишкових струн. На кишкові струни обертони вище 15 000 гц не можна було відчувати а на сталевих струни сильні обертони можна легко було відчувати до 20 000 гц тай вище. Яркий і дзвінкий звук був бажаний для інструменти які хотіли використовувалися в тодішніх концертних залах.

Г. Хоткевич замінив всі кишкові струни на своїй бандурі сталевими, настроюючи їх до ’відказу’, тобто до того пункту напруги де ще не рвалися струни і надійно можна було на них грати. В інструменті відкрився несподіваний голосний та красивий тембр і сильний проникливий звук. Із цим інструментом Хоткевич почав свою концертну кар’єру виступаючи на естраді де яскравий та дзвінкий звук інструмента міг заповняти театр і завоювати публіку. Сьогодні, неможна знайти бандуриста в Україні який грає на кишкових або нейлонових струн, але мало хто з них знає що це нововведення вперше увів у практику Г. Хоткевич.

На жаль ця перша бандура довго не витримала напругу металевих струн. Верхня дека цієї бандури була розрахована на мілкий натяг кишкових струн і незабаром здеформувався під більшої напруги сталевих струн. Г. Хоткевич змушений був розібрати свій інструмент та переробити та укріплення деку.

Г. Хоткевич взявся за вивчення цього дефекту та інші проблеми удосконалення акустики бандури і до подолання проблеми звукових а та акустичних самостійно. За основу Хоткевич позичив кілька німецьких книг відносно удосконалення скрипки і почав ретельно їх вивчати та застосовувати те що в них було написано відносно конструкції бандури. Найбільш впливова праця яку Хоткевич згадує це книжка Ав­ґуст От­то (з м. Гал­ле в Сак­со­нії) – “До­слі­ди над бу­до­вою й збе­рі­ган­ням смич­ко­вих ін­ст­ру­мен­тів” яка була надрукована в 1817 р..

Молодий Хоткевича почав теслярську роботу. В той час студентська кімната Г. Хоткевича … “була вщерть заповнена кресленнями бандур та різноманітним столярним і слюсарним інструментом. Тут завжди щось креслилося, тесалося, склеювалося… [26,С.60] Перероблену бандуру бачимо у Г. Хоткевича в руках на фотографії. Він писав - “Я її всю розклеїв і зробив потім, як сам хотів. І гриф додав, душі, пружини, ґріт особливий і т.д.” [387,С.98]

Беручи цю нагоду що бандура була розібрана, крім ремонту деки Хоткевич почав застосувати й інші свої задуми відносно покращення конструкції та акустики своєї бандури. Він згадує що він ручку інструмент пересунув на асиметричне положення, бо при симетричнім положенні майже половина деки бандури зоставилося без струн. Хоткевич вважав що при асиметричнім же положенні де використовувалося під струни вся дека бандура була би голоснішою. Це він зазначає що була перша така подібна зміна у формі інструмента яка з часом почалося застосуватися в всіх інструментах [413,С.129] на яких сьогодні бандуристи грають. Матеріал з коряка інструмент зняв щоби інструмент став легшим та задня дека стала тоншим. Таким способом легше можна було заставити інструмент вібрувати при малій вазі корпуса.

До зворотньої частини деки Хоткевич приклеїв 3 рипи (пружини) розставлені у формі фену. Коли на скрипці була лише одна душа, то Г. Хоткевич вставив в своїй бандурі під підструнника аж 3 душі – (хоч у підручника 1909 р. радить ставити лише одну або дві душі). Чимало часу Г. Хоткевич застосував для вивчення техніки виробництва та випробовування різних лаків та клеїв а також для підбору різного роду струн.

Про важливе значення пружин Хоткевич пізніше пише – “Що пру­жи­ни пот­ріб­ні, про те ма­буть го­во­ри­ти не до­ве­де­ть­ся: тіль­ки сла­бень­кі кус­та­рі не зна­ють вар­то­сті пру­жин, і роб­лять ін­ст­ру­мен­ти без них. Ма­буть упер­ше поя­ви­ли­ся пру­жи­ни на ста­рім ін­ст­ру­мен­ті ав­то­ра. Се­лян­ський май­стер (Ар­сен­тій Мо­ва) зро­бив ме­ні, то­ді ще сту­ден­то­ві. бан­ду­ру оче­вид­но без пру­жин. Верх­ню де­ку ско­ро по­тяг­ло, він силь­но су­нув­ся. До­ве­ло­ся ро­зі­бра­ти ін­ст­ру­мент, тро­хи утон­чи­ти спід­ню де­ку, бо во­на бу­ла тов­ста, при­вез­ти до по­ряд­ку верх­ню, пос­та­ви­ти на неї пру­жи­ни, пос­та­ви­ти три душ­ки, вза­га­лі упо­ря­до­чи­ти ін­ст­ру­мент – і він слу­жить те­пер і до­сі (1894-1932). (400,С.31)

Із цією удосконаленою бандурою Г. Хоткевич не розлучався вже до кінця свого життя. Відносно тем­бру зву­чан­ня цієї бандури Хоткевич писав … “я ма­ло знаю ін­ст­ру­мен­тів які мог­ли би спе­ре­ча­ти­ся з мо­їм (в то­му міг пе­ре­ко­на­ти­ся кож­ний, хто чув мій ін­ст­ру­мент).” (400, С.31)

Підручник Г. Хоткевич (1909 р.) (381) детально обговорює форму бандури і підказує думки відносно глибини спідняка, ручки (чи робити порожною чи ні) головки, поріжка, пружини, души та гнізда для кільків. У розділі він чимало уваги звертає на арматуру бандури, кільки, підставки ґріт і струнника, а також і на вибір струн для бандури. Ці надруковані матеріали були перші вказівки для виробництва бандури які були надруковані, і вони стали основою для виготовлення всіх бандур які робили на той час.

Одна проблема для Г. Хоткевича яка не давала йому спокій стала хроматизації бандури. Він мав нагоду подивитися і випробувати різні способи удосконалення звукоряду бандури які використовувавли інші бандуристи але після перегляду та ретельного аналізу вважав що ці різні удосконалення занадто міняли або звук бандуру або негативно впливали на спосіб гри на ній. Хоткевич різко і негативно поставився до таких нововведень які різко міняли характер бандури.

Ще в 1907 р. Хоткевич описав ідею розташовування струни на бандурі цимбало-подібним способом – на 20 років перед тим як це почали застосувати бандуристи Київської капели бандуристів, і хоч цей спосіб хроматизації київської бандури стали використати більшості бандуристи України Хоткевич її не оправдив.

Одна цікава думка яку Хоткевич обміркував у ті часи була вистроєння всіх струни на бандурі хроматично в один ряд. Це дав би нам інструмент на якому чимало проблеми та труднощі конструкції б обійшлися. На той час, Хоткевич бандури такої конструкція теж відкинув бо на такій бандурі неможливо було грати традиційною технікою яку володіли народні кобзарі та інші виконавці. Якби такий хроматичний інструмент вибрали в той час бандурне мистецтво зовсім по інакшому розвинулося б.

Проблеми та погляди Г. Хоткевича відносно удосконалення та хроматизації бандури детально були описані в статті Бандура и ея место среди современных музыкальных инструментов яка з’явилася в 1914 р. на сторінках Московському журналу «Украинская жизнь», (385, С.39-58). На жаль ця стаття не була довгі роки доступна бандуристам та дослідникам через те що редактор її був визначний політичний діяч Симон Петлюра. В зв’язку з цим, журнали були виключені з загального обліку й заховані в спец фондах.

Стаття чимало цікавого освітлює й багато актуальне сьогодні зі точки глобалізації музичного мистецтва. На Заході створилася сьогодні ціла індустрія довкола народного музичного мистецтво яке називається World Music – тобто, світова народна музика. З великим успіхом проходять фестивалі автентичної народної музики. На жаль, рідко бувають там виступи бандуристи які пройшли вишкіл в Вищих навчальних закладах України. Організаторам цих фестивалів та концертів не зацікавлені слухати переклади класичної музики у виконанні на народному інструменті, а більше зацікавлені слухати те чого неможливо грати і виконувати на іншому класичному музичному інструменті. І тут Хоткевич став пророком якого не зрозуміли в свій час коли писав - ори­гі­наль­но по­бу­до­ва­на річ. Пе­ре­да­ваю­чись на жод­но­му ін­шо­му ін­ст­ру­мен­то­ві не мо­же, бо кож­ний ін­ст­ру­мент дасть своє тем­бро­ве ото­чен­ня і во­но бу­де не та­ке. Ці­єї іс­ти­ни – що кож­на річ має свій тембр, не зна­ють пе­ре­кла­да­чі му­зич­них тво­рів, пе­ре­кла­да­ють зря (особ­ли­во для так зва­них на­род­них ін­ст­ру­мен­тів) і лі­те­ра­ту­ра та­ким чи­ном не рос­те, а ка­лі­чить­ся. Всі оці кон­цер­ти Брам­са на ба­ла­лай­ці, нок­тюр­ни Шо­пе­на на гар­мош­ці – це гли­бо­ке без­смач­чя, це да­ни­на ма­ло­куль­тур­но­сти. Як ди­кун бе­ре від єв­ро­пей­ської ци­ві­лі­за­ції фрак і кра­ват­ку, за­бу­ваю­чи на­ді­ти пан­те­ло­ни, так і це.…. (400,С.151)

Коли відкрилися перші клас бандури в харківському Музично-драматичному Інституті в 1926 прийшлося Хоткевичеві все проаналізувати що було зроблено на ниві кобзарського мистецтва до того часу. Проблеми виникли - Як зберегти народну бандуру і разом з цим дозволити її функціювати в нових умовах ХХ столітті. Проблеми були чималі в галузі виконавство, розвиток техніки, репертуару та ще проблема існувала з інструментами. Одна з перших проблем було з придбанням бандури, і вибору саме яких бандур були тоді потрібні.

В умовах 20их років ХХ століття бандура старосвітська з 20 струнами не задовольняла вимоги того часу. Під впливом та поради Леоніда Гайдамаки було вирішено створити новий стандартний тип бандури для студентів класу бандури який би задовольнив вимоги того часу та зберіг би народну основу бандури.

Чимало часу пішло над обговорення цього нового інструмента. Інструмент був побудований на традиції старосвітської бандури. Діапазон був той самий лише відрізнялося в тім що в басах та в підбасках були додані струни для поповнення басового та середнього регістру. Таким способом інструмент дістав додатково 11 струн і її кількість зросло з 20 до 31 струн.

До створення нового інструмента Хоткевич підійшов по науковому. Треба було виділити найзручніший віддаль між струнами та діапазон нового інструмента. В праці ”Бандура та її можливості” він описую раціональність своїх мисль Прак­ти­ка ус­та­но­ви­ла, що 10 мм від­да­лен­ня стру­ни від стру­ни, дає мож­ли­вість по­до­ла­ти всі тех­ніч­ні труд­но­щі. От­же 10 мм, але де? В яко­му міс­ці? На бан­ду­рі, як вид­но, стру­ни йдуть не рів­но­біж­но, а як ра­діу­си від яко­гось цен­тра; от­же, коло ко­бил­ки від­да­лен­ня між стру­на­ми од­но, ко­ло по­рі­жок дру­ге, - то де ж са­ме має бу­ти 10 мм?(400, С.231)

Хоткевич теж шукав відповіді на такі проблеми як скільки струн поставити на бандурі? - ’(Скіль­ки має бу­ти струн?) При чер­ні­гів­сь­ко­му спо­со­бі меж фан­та­зії кон­ст­рук­то­ра не кла­ло­ся. Як для пев­ної ка­те­го­рії лю­дей іс­ну­ва­ло мі­ри­ло (ду­ша мі­ру знає), так і тут за­сто­со­ву­ва­ло­ся фор­му­ла (скіль­ки влі­зе). Яки­хось за­ко­нів пев­них не кла­ло­ся… Ви­яс­ни­лось, що при 10 мм від­да­лен­ня для при­струн­ків і 11 мм для ба­сів віль­но роз­міс­ти­ти на бан­ду­рі 4 ок­та­ви: від ДО кон­трок­та­ви до ДО третьої ок­та­ви. Це дасть нам 22 при­струн­ки й 7 ба­сів. (400, С.232)

Хоткевич по своєму підходив до проблеми хроматизації бандури. Він вважав що хро­ма­тизм тре­ба вво­ди­ти ду­же обе­реж­но, що би збе­рег­ли­ся всі вла­сти­во­сті ін­ст­ру­мен­та. На жаль кон­ст­рук­то­ри й ви­на­хід­ни­ки хро­ма­тиз­му того часу ці­єї про­стої іс­ти­ни не зна­ли, і творили ча­сом не бан­ду­ри, а якісь ди­во­гля­ди які поповнили музеїв.

Хоткевич вважав що ме­та введення хроматизму не те щоби перетворити інструмент на малогабаритнго рояля. Він вважав що з бан­ду­ри роя­ля не зро­би­мо, а бан­ду­ру втра­ти­мо, та що го­лов­ну ува­гу тре­ба було звер­та­ти на збе­ре­жен­ня вла­сти­во­стей ін­ст­ру­мен­та.

Хоткевич негативно оцінив свій попередний задум цимбало-подібного способу кріплення хроматичних струн до бандури. Він вважав що такий спосіб кріплення додаткових струн - дає мож­ли­вість взя­ти лише го­лий хро­ма­тич­ний звук та ще й зов­сім ін­шо­го тем­бру, бо стру­на, взя­та по­се­ре­ди­ні дає один звук, а в на­бли­жен­ні до точ­ки опер­тя - ін­ший а крім цього воно від­би­рає ж ба­га­то. ’На­сам­пе­ред <<не чу­ти>> лі­вої ру­ки. Ві­діб­ра­но по­ло­ви­ну, і на­віть три чвер­ті ре­сур­сів. Ма­ло то­го. В са­мій пра­вій ру­ці ві­діб­ра­но ду­же ба­га­то технічних міожливостей. Ска­жі­мо ґлі­сан­до. Це один з ор­га­нів мо­ви бан­ду­ри, од­на з її не­од­мін­них стру­нах мож­ли­ві не всі ви­ди ґлі­сан­до. Найпростіша впра­ва, де не бу­де леґато, не ка­жу вже верх (бо та­ко­го зов­сім не­ма на ки­їв­ській бан­ду­рі, а на­віть вниз і то вже не ­мож­на. і т.д. (400, С.232)

Креслення нової стандартної харківської бандури були зроблені і Л. Гайдамака поніс їх до майстра Снегірьова. Пробний інструмент був зроблений й одобрений з деякими поправками та додатками.

Г. Хоткевич сформулював основні засади та принципи навчання гри на бандурі нової конструкції. Серед параметрів, що гарантували ергономічність гри та повне звучне виконання Г. Хоткевич стабілізував: форму інструменту та її розміру, кількість і розташування струн, довжина робочої частини струни, силу її натягування. [410]

Фонди були виділені для замовлення чотирьох інструментів нової конструкції. Цю справу Г. Хоткевич доручив Л. Гайдамаці, який приготував креслення для нової бандури і звернувся до майстра Герасима Ігоровича Снєгірьова, щоб виготував перший пробний інструмент.

Після схвалення пробного інструмента Г. Хоткевичем, було вирішено зробити конкурс, щоб побачити, хто з харківських майстрів зробить найкращий інструмент. Два майстри, коли дізналися, що буде конкурс, відразу відмовилися брати у ньому участь, тож Г. Снєгірьов зробив разом три бандури, а його учень А. Горгуль – одну. Бандура А. Горгуля справила на Г. Хоткевича прегарне враження. Вона відрізнялася від інструментів Г. Снєгірьова тим, що коряк був склеєний із клепок, як сучасні «Львів'янки» конструкції В. Герасименка. На підструннику струни переходили через дві шурупи в зиґзаґ, і інструмент мав гарний, чистий звук. Г. Хоткевич залишив цю бандуру собі. Вона зображена в книжці «Музичні інструменти українського народу». [394,С.131]

Хоткевич стисло обговорює проблеми удосконалення конструкції бандур в своїй праці яка вперше побачила світ в 1930 р. В ній він окрім описування частин та удосконалення звертає увагу на спроби хроматизувати інструмент.

В 1934 р. Г. Хоткевич написав працю ’Бандура та її можливості’ (400) яка не була надрукована в Україні за життя автора. В ній була закладано чимало задум Г. Хоткевича відносно конструкції бандури. З гумором він висміює винаходів провінційних майстрів які створювали дивотвори та порівнює їх до забутих інструментів які іноді з’являлися в історії і про яких людська пам’ять вже давно забула.

У праці цілий розділ присвячений описування різного роду способів хроматизації бандури яка і на далі залишилося колючим питанням відносно удосконалення бандури. У розділі де обговорюється обструнення бандури цимбало-подібним способом, де Г. Хоткевич обговорює і другий спосіб додаткових струн навпаки так щоби струни причеплення півтони виходили коло підструнника. Цей спосіб кріплення струн сьогодні застосував конструктор В. Герасименко на свойому варіанті Харківської бандури. Хоткевич пише що пра­ва ру­ка му­сить три­ма­тись за­над­то ви­со­ко, а це її втом­лює. Спус­тись же ниж­че не­мож­ли­во, бо та стру­на, що йде під ни­зом, хо­ча фі­зич­но ви­сту­пає на верх попереду, але пе­ре­шко­джа­ти по­чи­нає да­ле­ко ра­ні­ше: на­віть іще то­ді, ко­ли її не мож­на за­че­пи­ти, вам усе зда­є­ть­ся, що от-от її за­че­пи­те і це вно­сить не­спо­кій у гру. Отже і цей спо­сіб тре­ба при­зна­ти не­вда­лим. (400,С.38’)

Незабаром Г. Хоткевич розширив своє працю ’Бандура та її можливості’ додаючи до неї іще 5 розділів про історію бандури, конструкцію бандури, вказівки відносно дальшої удосконалення бандури, аналіз репертуару фольклорного та скомпонованого, та подав додаткові матеріали. Рукопис цієї ненадрукованої праці Г. Хоткевича ’Бандура’ була складена десь в 1935-36 рр. і зараз лежить в Львові в Історичному Архіві. В цій праці закладено всі думки та досвід Г. Хоткевича який мав до того часу відносно бандури та кобзарського мистецтва.

Протягом цілої праці Г. Хоткевич виставляє свій письменницькій хист і пише яскравою мовою, де лаконічним тоном описує характер всіх своїх противників та ті неполадки які існували в Україні в той час.

Перша частина описує історію бандури, на базі того що вже було надруковано в праці Музичні Інструменти Українського Народу (1930 р.) з додатковими матеріалами.

Друга частина праці присвячено конструкції бандури. Автор детально аналізує всі матеріали відносно кобзарства та конструкції бандури які були надруковані до того часу, аналізує іконографічні джерела, порівнюючи кількість струн, матеріал з чого бандури були традиційно зроблені. Подано аналіз строї які вживали кобзарі і як це впливало на форму самої бандури і як форма самої бандури впливало на стрій який вживав кожний кобзар.

Хоткевич також аналізовує способи гри як функція конструкції бандури і як конструкція бандури впливало на спосіб гри на цьому інструменті. Він обговорює проблеми стабілізацію інструмента та параметри для створення нового концертного інструмента, форма інструменту, кількість струн, віддаль між струнами на підструнника і на обичайці для раціонального вживання виконавця.

Хоткевич далі обговорює принципи виробництва коряка і матеріал які традиційно вживали в народі і які звукові властивості вони давали в порівняні з одним другим. Він детально описує важливість та причини відповідного сушення матеріалу на 5-8 років.

Автор обговорює верхню деку та матеріал які вживають а також аналізує чому саме ці матеріали вживають. Автор порушує проблеми найраціональнішої товщини деки, чи має товщина мінятися в деяких частинах деки, чи досить один голосник на бандурі чи краще дві, та розмір та форму голосника, кількість пружин та спосіб їхнього прикріплення, скільки треба душ ставити та куди. Далі Хоткевич обговорює значення ручки та її положення на бандури.

Чимало місце в праці Хоткевич приділяє лакам для покриття бандури. Подає понад 20 рецептів лаків та красок для вишліфування бандури та як зварити ці лаки в домашніх умовах.

У відділі про струн Хоткевич подає стислий аналіз довжину та діаметр кожної струни на бандурі і подає в графічній формі кривизни які висвітлюють уяву про напругу яку потрібно для кожної струни на бандурі щоби вона як найкраще звучала якнайкраще.

Чимало уваги автор приділяє знову проблему хроматизації бандури. У розділі він обговорює понад 40 методів хроматизації бандури з ілюстраціями. Там обговорюється системи кріплення додаткових хроматичних струн, кути їхнього прикріплення, механізми з допомогою штифта з низу та верх струни, зі скобочкою, з нажиму з низу, та з верху, використовуючи різні пальці та їхній ефект на механіку,

Окремий відділ це швидкого перестроювання бандури. Тут Хоткевич детально описує різні його винаходи як пересувної кобилки, поворотної кобилки для тотальної перестройки бандури. Окремо і переглядається хроматизацію басів.

Вище згадані рекомендації були розписані як рекомендації для майстрів та винахідників народних інструментів. Від обсягу та детальність матеріялів видно що Хоткевич був добре обізнаний з технології виготовлення всіх деталів бандури.

В праці також поміщений стислий україномовний варіант рекомендації які Г.Хоткевич раніше приготовив та вислав у Москву на клопотання НКО. З великим гумором Хоткевич писав -

В Москві існує інститут наукового дослідження музичних інструментів – ГИМН. В українському НКО виникла думка використати досвід московського ГИМН’у для можливого удосконалення нашої бандури. В тій цілі НКО звернувся до автора сеї книжки на предмет поставлення відповідних тез і вказання пунктів куди треба звернути досвідчу увагу.

Автор не відмовлявся дати потрібні тези але виславляв думку, що далеко краще було би ті кошти які добере московська орґанізація, повернути на устаткування відповідної майстерні тут в Україні. Тоді в такій майстерні можна було би дослідити не тільки бандуру, а й ліру й інші наші музичні інструменти. Взагалі автор тримається думки, що коли мати діло з ГИМН’ом, то по крайності хоч із своїм…. - НКО відповів, що такої орґанізації у нас іще немає й невідомо коли буде, а в Москві справу вже налагоджено, отже треба ті можливості використати. Автор виготовив відповідні чертежі й дав пояснюючу записку, де вмістив зверх 60 пунктів, які, по погляду автора треба було би розслідити.

В праці надруковано україномовний варіант записки які Г. Хоткевич приготовив для ГИМНу в Москві які були написані специфічно не для майстра народних інструментів але для дослідника. Тут загальну форму бандури, асиметричність грифу, розміри бандури, діапазон бандури. Конструкції спідняка, верхньої деки, гриф, підгрифок, кобилка, поріжки, кілки, звучання бандури, вирівняння регістрів звуку, струни, естетичний бік бандури, типи бандури, бандура бас та пікколо та проблеми демферізації бандури, та висловив свої загальні побажання.

При кінці записки Хоткевич. Таке писав - Такою б.м. була записка, що від НКО України пішла до Москви. Відповідь звідти надійшла такого характеру, що за переведення части робіт над бандурою виставлено було цифру 8000 крб. Але й це би ще нічого, а головне те, що у тій відповіді важне було перемішане з неважним; на те що має другорядне значіння робився упор, ставлення багато труднощів і багато дослідчих одиниць, а те, що для бандури є найважніше – збувалося чим-будь, а то й зовсім поминалося. Це показувало, що в Москві або не захотіли або не змогли з орієнтувалися і збули наш запрос чим будь.

Коли взяти до уваги що звичайна бандура Харкові в той час коштувало 46 карбованці та що Полтавська капела бандуристів яка складалася з 12 чоловік трималася на державні дотації в сумі 2000 карбованців протягом 18 місяців то сума 800 карбованців виявлялася астрономічною.

Хоткевич далі писав - Коли НКО надіслав відповідь Москви для оцінки автора так і зрецензував, знова повторюючи, що не варто затрачати таку суму на дослідження одного інструмента та ще, як показалося, без надії дістати стовідсотковий результат. Далеко з більшим ефектом можна вжити ці гроші, зорґанізувавши таку інституцію тут. Тоді НКО згодився, скликано було комісію. Але, як відомо з практики всіх угробити справу. Так було й тут. Комісія може й невинна бо каже, що НКО не дав у свій час грошей. А НКО каже, що комісія в усьому винна – словом їх не розбереш, а “воз и ныне там”:

Після того як довідався Г. Хоткевич про те що деякі його винаходи приписали іншим майстрам, Г. Хоткевич запатентував свої винаходів в Комітеті по Винахідництва при СТО. За це він одержив Авторське свідоцтво ч. 28768 видано в 1934 р. для приспособлення для зміну строю музичного щипкового струнного інструмента типу бандури. [422,С.138]

Репресії припинили творчу роботу яку вів Хоткевич над удосконаленням бандури. Ще в 1934 р. перестали друкувати його твори та статті, а після арешту та розстрілу в 1938 р. ім’я видатного діяча української культури стала білою пламою. Після його посмертної реабілітації в 1956 р. вето на друкування його творів в Радянському Союзі офіційно наче б то зняте, але з його спадщини музичної нічого не друкували.

Підручник для бандури його увихованця В. Кабачка зовсім не згадує ім’я видатного культурного діяча та бандуриста і не включає ніяких творів, п’єс, етюдів та вправ його руки. Рівно ж не згадано ім’я і не включено будь які твори Г. Хоткевича в підручників М. Опришки, А. Омельченка та С. Баштана.

До 100-річного ювілею Г. Хоткевича видавництво «Музична Україна» запланувала було видання і перевидання низки творів ювіляра, але нічого з цього видано так і не вийшло. Ф. Погребенник писав: “ … Минуло сторіччя з дня народження письменника – і не було перевидано жодного його музичного твору; минуло вже 110-річчя, а музична частина спадщини письменника фактично невідома, недоступна нашим сучасникам….. [297,С.11] На думці Н.Супрун “в Україні після загибелі Г. Хоткевича (1938 р.) розвиток його досягнень в галузі кобзарства був зупинений, і бандурне виконавство пішло непередбаченим шляхом, тоді, як воно (із закладеного в ньому концепцією Г. Хоткевича) поширилась в Америці, Канаді й Австралії” [360,С.73]

Невідомо будь яка національна культура де існувала така постать універсального чоловіка як Гнат Хоткевич який об’єднував в одній особі таланти інженера, письменника, композитора, майстра виконавця та етнографа. Ми надзвичайно щасливі що така людин з’явилася на Українській ниві, але сумно що політичні умови життя знищили таку обдаровану людину.

Все ж таки білі сторінки в історії нашої культури заповнюються. Добра пам’ять про величезну роботу та вклад цього велетня Української культури неможна забути.

Висновки

1)Причини чому мало старосвітських інструментів дійшли до наших днів стає зрозумілим якщо взяти до увагу що на початку ХХ століття, перед тим як сталеві струни стали більш доступними, бандури мали легеньку конструкцію і були зроблені для використовання кишкових струн. Коли сталеві струни стали популярними та легко доступними всі кобзарі острунили свої інструменти ними. Це означало що майже всі інструменти були призначені до по короблення та самознищення.

2)Коли ще додати що в 20-30-их роках стало популярно додавати хроматичні струни до бандури, в процесі перероблення - ’охроматизування’ бандур багато інструменти були знищені бо додатковий ряд струн негативно вплинуло на зберігання цих інструментів. Стає зрозумілим чому мало традиційні інструменти дійшли до нашого часу.

3)Дуже болюче авторові дивитися на старосвітських інструментів в українських музеях які оригінально застосували кишкові струни а в процесі приготовлення виставки струни були замінені сучасними бандурними струнами металевими які нищали інструменти.

4)Через свої численні концертні виступи Г. Хоткевич чимало зробив для популяризації бандури по всіх кутках українських етнічних земель. Через свої численні статті та праці де він описував конструкцію бандури та різні думки відносно хроматизації бандури він вплинув та підказав використання різних способів хроматизації бандури які сьогодні йому рідко приписують.

5)Хроматизація бандури київського типу а саме цимбало-подібний спосіб кріплення струн вперше пропонував Г. Хоткевич майже 20 років перед її популяризації на Київських концертних бандурах. Рівно ж в 30-их роках він в перше дав креслення способів тотального перестроювання бандури важелкової систем на 20-26 років раніше ніж І. Скляр впровадив в бандурах своєї конструкції.

6)Слова Г. Хоткевича відносно державного втручання у справи розвитку бандури були пророчими. Мало що змінилося від того що було в 30-их роках і те що зараз. - а “воз и ныне там”.

СПИСОК ВИКОРИСТОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

(6) Бажул, Г. Спогади про Гната Хоткевича – Інтерв’ю на плівці 1984 р. (90 хв)

(7) Бажул, Г. Гнат Хоткевич // Альманах «Новий Обрій», №2, Мельбурн, Австралія. 1960, - С.142-149

(20) Бич-Лубенський, К. Бандуристы и лирники на Харковском ХІІ археологическом с’езде // «Русская Музыкальная Газета», 21 августа, 1902, №37 - С.834-42, №38 - С.866-873

(23) Білокопитов, О. Націоналістична концепція Г. Хоткевича // «Радянська Музика», 1934, №4, - С.21-22

(24) Білокопитов, О. Вовк в овечій шкурі або сльозовита промова Хоткевича // «Радянська Музика», 1934 , №4, - С.41-42

(26) Болабольченко, А. Гнат Хоткевич – біографічний нарис - К.:, В-во «Літопис», 1996 - 272с.

(26а) Borer, Philippe The Adverse Effects of the Violin E-string – Вопросы инстументоведения – Вып 5 ч. ІІ - Санкт-Петербург, 2004 (С.31-32)

(28) Бортник, Є. О. Струнний інструментарій Слобідської України в минулому і сучасному // «Музична Харківщина» - Х.:1992 - С.191-206

(29) Бортник, Є .О., Савіних, В.Ф. Кафедра народных инструментов Украины ХИИ им. И. Котляревського 1917-1942 // «Мистецтво культури України». Х.:,1992 - С.200-201

(30) Бортник, Є. О. Гнат Хоткевич як фундатор професійного виконавства на бандурі // Всеукраїнська науково-методична конференція “Шлях розвитку мистецтва та культури Слобожанщини: проблеми історії, теорії та проблеми” 22-24 лист. 1993. Тези доповідей ХДІМ, Х.:,1993 - С.101-102

(31) Бортник, Є. О. Гнат Мартинович Хоткевич (1877-1937) Біографічний покажчик – Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка. Х.:,1994 - 93с.

(32) Бортник, Є.О. Педагогічна діяльність Г.М. Хоткевича // Дивосвіт Гната Хоткевича - Х.:1998 - С.142-147

(54) Гайдамака, Л. Г. Друга молодість бандури // «Соціалістична Харківщина», – 24.Х.1936

(55) Гайдамака, Л. Г. Спогади Інтерв’ю на плівці 1984 р. (8 годин)

(56) Haydamaka, L. Kobza-bandura – National Ukrainian Musical Instrument // «Guitar Review» №33, NY, Summer, 1970 - С.13-18

(57) Гайдамака. Л. Кобза – Бандура // «Бандура», 1986, №17-18. - С.12-16

(61) Геращенко, О. Як доглядати за бандуру //«Музика Масам», 1928, №10-11 - С.6-7

(62) Геращенко, О. (Гераль) Музичний інструмент бандура та її поширення на Україні – ІМФЕ, Ф.46-2 од зб. 91 2 арк

(82) Грудина, Д. Державний музично-драматичний інститут в Харкові // «Нове мистецтво», 1927, №8 - С.8-10

(86) Гуменюк, А. Иван Скляр М.: «Совецкий композитор», 1962 - 34с.

(87) Гуменюк, А. Українські народні інструменти К.: «Наукова думка», 1967 - 243с.

(98) Демочко, К. - Бандурист із барикади // «Літературна Україна» №56, К. 18.VII.1967 а також // Гнат Хоткевич – Спогади. Статті. Світлини К.: –УКСП «Кобза», 1994 - С.138

(104) Довженко, В. Заходи "Укрфілу" в справі переорганізації кобзарського мистецтва // «Музика Масам», 1928, №10, - С.7-8

(105) Довженко, В. Нариси з історії української радянської музики - К.: 1957, - С.128-9

(131) Замітки про утворення капели кобзарів при клубі «Металіст» м. Харкові – ІМФЕ Ф.46-2 од зб. 87

(137) Іванов, П. Г. Оркестр українських народних інструментів - К.: Музична Україна, 1981 -110с.

(162) Козицький, П. Рецензія на підручник Г. Х. - ЦДІА УРСР у Львові - Фонд 688, опис 1, справа 190, арк. 41

(172) Корсунський, М. Дещо про бандурну справу // «Музика», 1925, №9-10. - С.348-49

(174) Костюк, О. Гнат Хоткевич // «Вісті», грудень 1963, № 7, Міннеаполіс, США - С.6-8

(188) Ластович-Чулівський, С. Бандура // рукопис, Мюнхен, 1965. - 654с.

(190) Літературно науковий вістник (Львів) 1899, т.6, кн.5, - с.29 (Виступ Г.Х. у Полтаві в 1896)

(196) Лисенко, Н.В. Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Вересаем // Записки Юго-западного отдела Императорского географического общества. К.:1874, Т.І - с.339-386, а також // Кобзарь Остап Вересай. – К.:1874.

(198) Лисенко, М.В. (Боян) Народні музичні інструменти на Вкраїні. // «Зоря», Львів 1894, №№ 1, 4-8, 10,

(199) Лисенко, М.В. Народні музичні інструменти на Україні. К.: «Мистецтво», 1955 (ред. М.Щоголь) - 62с.

(215) Мандзюк. Л. Підручник гри на бандурі Гната Хоткевича // Дивосвіт Гната Хоткевича, - Х.:1998 - С.127-132

(216) Мандзюк, Л., Стандара, Б. Актуальність відродження Харківської бандури // Зб. Традиції і сучасне в українській культурі // Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 125-річчю Гната Хоткевича. X.:2002 - С.30-31

(217) Мандзюк. Л. Тернистий шлях становлення та існування класу бандури в Харківському Державному Інституті Мистецтв // «Бандура», 2002, №78, - С.34-38

(218) Мандзюк, Л., Стандара, Б. Проблеми відродження Харківської бандури в Україні // Традиція і національно-культурний поступ – Збірник наукових праць, Х.:2005 - С.165-170

(219) Мартиненко, О. З архівної спадщини Гната Хоткевича // «Пам’ятники України», 1995, №1, - 2с. а також на інтернеті.

(227) Мацієвський, І. Музикознавча діяльність Гната Хоткевича в перспективі науки //Хоткевич, Г. Музичні інструменти українського народу. (Репринтне видання) Х.:2002. - С.3-4

(229) Мельничук, А. Кобзарська діяльність Гната Хоткевича // «НТЕ», 1970, №5, - С.105-7

(230) Мельничук, А. Фольклорно-етнографічні інтереси Гната Хоткевича // «НТЕ», 1973, №2. - С.35-44

(231) Мельничук, А.Ф. Гнат Хоткевич – Дослідник і популяризатор кобзарського мистецтва //Кобзарські традиції в українському фольклорі та літературі і творчість Є.Х.Мовчана – Суми, 1988 - С.34-36

(238) Міньківський, О. Конструкції сучасних бандур // «НТЕ», 1962, №3 - С.106-109

(244) Мішалов, В. Видатний будівничий бандурного мистецтва – Гнат Хоткевич - Сідней, Австралія. 1983 - 68с.

(245) Мішалов, В. Останній кобзар – Нарис про Г. Ткаченка // «Бандура», 1985, №13.14, - С.49-52

(249) Мішалов, В. Бандурист Леонід Гайдамака // «Бандура» ,1986, №17/18, - С.1-10

(250) Мішалов В. і М. Українські кобзарі-бандуристи – Сідней, Австралія, 1986. - 132с.

(254) Мішалов, В. Берегти свою спадщину // «Українська культура», №9/10, 1994 – С.34-35

(255) Mishalow, V. A Short History of the Bandura // «East European Meetings in Ethnomusicology 1999, Romanian Society for Ethnomusicology», Volume 6, - С.69-86

(256) Мішалов, В. “Музичні інструменти українського народу” Гната Хоткевича // вступна стаття у - Гнат Хоткевич – Музичні Інструменти Українського народу. Х.: 2002. Репринтне видання./ - С.5-9

(257) Мішалов, В. “Кобзарська спадщина Гната Хоткевича у діаспорі” // Традиції і сучасне в українській культурі /Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 125-річчю Гната Хоткевича/ X.: 2002. - С.97-98

(258) Мішалов, В. “Підручник гри на бандурі Гната Хоткевича”//вступна стаття у Гната Хоткевич – Підручник гри на бандурі/, Х.: «Глас», 2004 - С.3-17

(263) Назаренко, Г. Спогади про Гната Хоткевича – Інтерв’ю на плівці 1989 р. (90 хв)

(264) Назаренко, Г. Спогади про Полтавську капелу бандуристів – рукопис 1988 р. - 8с.

(278) Омельченко, А. Розвиток кобзарського мистецтва на Україні – Автореферат. К.:1968 - 25с.

(279) Омельченко, А. Рокоче бандура // «Знання та праця», ч. 12 (346) К.:1968, та передрук // «Нові Дні», Торонто, липень-серпень, 1969.

(284) Омельченко, А. Гнат Хоткевич (до 100 річчя від дня народження) // «Музика», 1977, № 6. - С.26-27

(286) Омельченко, А., Кирдан, Б. Народні співці-музиканти на Україні - К.:1980 - с.180

(290) Панасенко, Й. Наш учитель (Про Г. Хоткевича) «Вісті товариства приятелів української капелі бандуристів» №1, Детройт Липень, 1955

(291) Панасенко, Й. До історії розвитку Капели бандуристів ім. Т. Шевченка (1923-1963) // «Вісті», №7, Грудень, 1963 - С.14-20

(293) Перспективи дальшого існування Полтавської Капели - ІМФЕ, Ф.46-2 зб. 40

(297) Погребенник, Ф. Наша дума, наша пісня – К.: Музична Україна, 1991 - 208с.

(302) Привалов, М. Украинские кобзари, их творчество и музыкальные инструменты 1926, ІМФЕ Ф.8 к.3 од. зб. 7

(303) Приходько, А. Про кобзу в минулому й сучасному // «Музика масам», 1928, №10/11 - С.1-3

(314) // «Рідний Край» (Ред. Олена Пчілька) 1909, №1. (Про підручник Г. Хоткевича) - с.12

(326) Рибалко, О. Гнат Хоткевич про свою музичну діяльність // «Пам’ятники України», 1995, №1 - 2с., а також на інтернеті.

(327) Рибалко, О. Остання праця Гната Хоткевича // «Пам’ятники України», 1995, №1, - 2с., а також на інтернеті.

(334) Семенюк, М. (упор) Гнат Хоткевич. Музичні твори та мистецтвознавчі матеріали з особистого архіву – Джерелознавчий покажчик. Львів: Фенікс, 2004 - С.180

(335) Семенюк, М. Архівні дослідження музичної спадщини Г. Хоткевича // Традиція і національно-культурний поступ – Збірник наукових праць, Х.: 2005 - С.153-158

(344) Субота, В. Гнат Хоткевич - Роздуми над невідомими сторінками біографії // «Культура і життя», № 50, 16.XII.1990

(354) Супрун, Н. Гнат Хоткевич – Теоретик і практик кобзарського мистецтва // «НТЕ», 1989, №2 - С.30-36

(357) Супрун, Н. Гнат Хоткевич – музикант Рівне, в-во «Ліста», 1997 - 280с.

(358) Супрун, Н. Музична діяльність Гната Хоткевича // Дивосвіт Гната Хоткевича - Х.:1998 - С.91-95

(360) Супрун, Н. Кобзарство і кобзарі Кубанщини // Традиція і сучасне в українській культурі. Х.:2002 - С.72-73.

(365) Товкайло, М. Слово на захист народної (старосвітської) бандури // Тези до науково-практичної конференції: Українське кобзарство в музичному світі: традиції і сучасність. К.:1997. – С.38-39.

(368) Фаминцын, А.С. Домра и сродные ей музыкальные инструменты русского народа..." СПб.: 1891 - 218с.

(370) Хай, М. Генеза і еволюція кобзарського інструментарію у світлі етноінструментознавчої концепції Гната Хоткевича // Дивосвіт Гната Хоткевича - Х.:1998 - С.117-126.

(372) Хоткевич, Галина Слідом за пам’яттю – Спогади в листах –К.: В-во «Кобза», 1993 - 64с.

(373) Хоткевич, Галина Про Гната Хоткевича //«Бандурa», 1993, №45-46, -С.1-4

(374) Хоткевич, Галина Етнографія, по Хоткевичу //«Бандура», Н.Й. 1993, №45-46, С.5-17.

(375) Хоткевич, Галина Коло не замикається – Листи до Гната Хоткевича // «Родовід», 1993, №6, - С.61-71

(376) Хоткевич, Г. Матеріали до підручника гри на бандурі // ЦДІАУ у Львові ф.688, оп. 190/1

(377) Хоткевич, Г. Дещо про кобзарів і лірників // «Літературний Науковий Вісник», Львів, 1903, т. ХХІ, С.30-47

(378) Хоткевич, Г. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках // «Этнографическое Обозрение», т.LVII, Москва, 1903, №2 - С.87-106.

(381) Хоткевич, Г. Підручник гри на бандурі – І-ша частина, Львів, 1909 - 20с.

(385) Хоткевич, Г. Бандура и ея место среди современных музыкальных инструментов // «Украинская жизнь», М.:1914, №5-6, - с.39-58.

(387) Хоткевич, Г. До історії кобзарської справи // «Червоний Шлях», Х.:1927, № 5, - С.180-188

(388) Хоткевич, Г. Моя автобіографія. // Твори. Х.:1928 , т. 1 - 328с.

(389) Хоткевич, Г. Про кобзу і бандуру // «Музика масам», 1928, №5, -С.21-23.

(393) Хоткевич, Г. Два поворотні пункти в історії кобзарського мистецтва // «Музика Масам», 1928, №10-11, - С.9-29

(394) Хоткевич, Г. Музичні інструменти українського народу - Х.: 1930. - (Репринтне видання) Х.:2002 - 290с.

(395) Хоткевич, Г. Підручник гри на бандурі

ч. І, - Теоретичне - Х.:1930 - 20с.

ч. ІІ, - випуск 1 - Х.:1931 - 55с.

ч. ІІ, - випуск 2 - Х.:1929 - 63с.

Репринтне видання, Детройт, США, 1965,

Репринтне видання, Х.:2004

(396) Хоткевич, Г. Короткий курс гри на бандурі // «Музика масам», 1931

№1, №2 - С.21-24, №3/4 - С.47-54, №5 - С.36-41

Репринтне видання у (Підручник гри на бандурі ) Харків, 2004.

(398) Хоткевич, Г. Спомини про мої зустрічі зі сліпими // Праці Г. Хоткевича в ділянці бандурного мистецтва // Австралія, 1984 - С.21-73

(399) Xоткевич, Г. Bоспоминания о моих встречах со слепыми // Зiбранi твори, К.: «Днiпро», 1966, Т.1 С- .455-518

(400) Xоткевич, Г. Бандура та її можливості - рукопис - ЦДIА України у Львовi ф.688, опис 1, справа 188. Б.д. (1934?) -173с.

(401) Хоткевич, Г. Матеріали до підручника гри на бандурі - ЦДІА України у Львові Ф.688, оп. 190/1 - 201с.

(402) Xоткевич, Г. Матерiали про кобзарiв i бандуристiв. ЦДІА України у Львовi. Фонд №688, опис 1, зб. 191, - 344с.

(406) Хоткевич, Г. Національні інструменти України - ІМФЕ ім. М.Т. Рильського АН України, Ф-8-2, сп.33

(412) Хоткевич, Г. Українські народні музичні інструменти // Пам’ятники України, 1995, №1, - C. 20-31, а також на інтернеті.

(413) Хоткевич, Г. Музичні інструменти українського народу. – (Репринтне видання) Х.:2002 - 290с.

(414) Хоткевич, Г. Підручник гри на бандурі - ч. І, ІІ, ІІІ, (Репринтне видання) Х.:2004 - 240с.

(421) Черемський, К. Гнат Хоткевич і традиційне кобзарство // Дивосвіт Гната Хоткевича, - Х.:1998 - C. 96-101

(422) Черемський, К. Повернення традиції Х.: в-во «Центр Леся Курбаса», 1999 - 288с.

(423) Черемський, К. Шлях звичаю Х.: в-во «Глас», 2002 - 444с.

(424) Черемський, К. Кобзарство і бандурництво: Діалог двох традицій // Традиції і сучасне в українській культурі / Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 125-річчю Гната Хоткевича / X.:2002 - C. 96-101

(426) Черкаський, Л.М. Українські народні музичні інструменти - Л.: “Техніка”, 2003 - 262с.

(442) Ященко, Л.І. Державна заслужена капела УРСР - К.: «Музична Україна», 1970. - 84с.

Як в анек­до­ту, можу опо­віс­ти, що на мо­їй бан­ду­рі є до­сі дві стру­ни, які я на­че­пив у 1894 ро­ці а бан­ду­ра ця ба­чи­ла ви­слов­люю­чи­ся го­лос­но, по­ло­ви­ну Єв­ро­пи.” (Бандура ч. 2, с31)